среда, 4 ноября 2015 г.

Виховна година
«Не роби іншому того,
чого не бажаєш для себе»
Мета.
-         З'ясувати зв'язок  культури поведінки з правами людини;
-         Розвивати уміння аналізувати й узагальнювати, порівнювати, доказово міркувати;
-         Зміцнювати самоповагу учнів;
-         Вчити поважати права людей, бути толерантними
-         Сприяти моральному та правовому вихованню.
-         Обладнання. Сигнальні картки (зелені, червоні) за кількістю учасників,  слова з народних приказок, картки-«сходинки», смайлики, дерево  мудрості, листочки для гри.

Учитель. Протягом багатьох років складалися правила про те, як людина повинна жити поряд з іншими людьми, щоб усім було добре. Про це народ складав прислів’я.
 Пропоную вам гру «Розсипанки».
Складіть з розсипаних слів речення – народну приказку.
Посієш          вчинок            –           виросте              звичка.
Добро         далеко            розходиться,        а  лихо       ще          далі.
А як називають людину, яка дотримується правил  доброї поведінки?
Які риси повинна мати така людина?

Гра «Доповни речення»
(за приклад взяла реальних дітей – учнів нашого класу)
Наша Інна скромна, бо…
Наш Артур ввічливий, бо…
Наш Богдан щирий, бо…
Наш Вадим доброзичливий, бо…
Наш Владислав чуйний, бо…
Як можна назвати людину, яка має такі риси характеру?
Так яку ж людину ми вважаємо вихованою.
Вихована людина постійно контролює себе, зажди оцінює свої вчинки, адже саме за поведінкою ми оцінюємо людину. Різні вчинки ми схвалюємо, вважаємо культурними, інші – засуджуємо.
Гра «Скажи одним словом»
І сам не гам, і другому не дам. (скупий)
Замилює очі. (обманює)
Лізе в очі. (набридає)
Розпустив хвіст, мов павич.(вихваляється)
Бути вихованою людиною – значить уміти жити серед людей. Треба дотримуватись правил, що склались у стосунках між людьми за багато років. Одні з них записані як закони і надають нам певні права і обов’язки, інші - як правила поведінки.
Правила поведінки – це неписані закони, за невиконання яких не судять, але, коли їх не дотримуватись, то при цьому можуть порушуватись  певні права людини.
Хочу звернути  увагу на слова В.С.Сухомлинського «Ніколи не забувай, що поряд із тобою думки і почуття інших людей» .
Гра «Сходинки ввічливої дитини»
( Питання записані на паперових стрічках, на звороті - відповідь. Стрічки розташовані на дошці у вигляді сходинок. )
-         Ти прийшов до школи. Яке перше слово ти маєш сказати?
-         Тобі допомогли роздягтись і повісити одяг. Що ти скажеш?
-         Ти йшов коридором і випадково штовхнув дівчинку? Що ти скажеш?
-         Щоб тобі із задоволенням допомогли, не слід забувати одне слово. Яке?
-         Людина зробила тобі добре діло, їй треба віддячити. Яким словом?
-         Які слова ти не забуваєш сказати своїм рідним перед сном?
-         Вся родина сідає обідати до столу? Які слова ви кажете один одному?
-         Ти був у гостях, вже зібрався додому? Що ти скажеш господарям?
 













Гра «Світлофор ввічливості»
Обміркуйте запропоновані ситуації і позначте зеленим кольором «ввічливо», а червоним – «неввічливо» (  діти мають сигнальні картки)
-         У шкільному коридорі розмовляють вчителі. Серед них Олег побачив свого  вихователя. «Доброго ранку, Тамара Василівна!» - привітався хлопчик.
-         (розмова в тролейбусі) Я штовхнула Вас ненавмисне. Пробачте будь ласка.
-         Коридором йде вчителька. В руках у неї зошити, книжки, портфель. Назустріч їй іде її учень. «Добрий день!». І пішов собі далі.
-         Ти йдеш з товаришем вулицею. Він привітався з незнайомою тобі людиною. Ти теж сказав «Добрий день!»
-         Хлопчик звертається до продавця: «Ось ту хлібину дайте мені.»
-         Після  обіду: «Дякую, бабуся.  Борщ дуже смачний.»

Робота з індивідуальними картками.
(Позначити правила, які завжди виконуєш.)
-         Я чемний і любязний  завжди і за будь - яких ситуацій.
-         Я не поводжусь брутально.
-         Я не бешкетую.
-         Я допомагаю у справах молодшим і дорослим.
-         Я не накопичую образ, не дуюсь.
-         Я не ставлю себе і свої бажання на перше місце.
-         Я рахуюсь з бажаннями і настроєм інших людей, будь то дорослі, однолітки або молодші.
-         Завжди пам’ятаю про  шкільні речі, майно.
Самоконтроль.
7 - 8 позначок -  Ти - чемна людина.
5- 6 позначок - Ти - молодець!
4-3 позначки – Добре, але  може бути ще краще.
1-2 позначки -  Тобі треба поміркувати!



Гра «Дерево мудрості і добра»
Сердце: Перебільшувати  свої здібності
Сердце: Радіти, коли у товариша радість,Сердце: Розкидатись обіцянками і не виконувати їх,Сердце: Хулиганити, бешкетувати,Сердце: Заздрити успіхам товариша
 











Сердце: Користуватися результатами праці інших
Сердце: Не відступати перед труднощами













Учням пропоную «виростити»  на Дереві  мудрості і добра тільки ті листочки, які вони вважають за потрібне. До кожного листочка  додають коментар  - «Це добре!», «Це погано!».  Листочки без надписів заповнити своїми висловами.
-         Всі разом прочитаємо заповіді мудрості та добра.

Ви знаєте, що ми вже не перший раз звертаємося до теми про доброту,  дружні почуття, прагнення до взаємодопомоги.  Ми  сьогодні розв’язували непрості моральні задачі,  розмірковували над проблемами  нашого життя, грали в ігри, що допомагали нам визначити свою позицію людяності, порядності, вихованості.  Все це допоможе нам  товаришувати, зробити наш клас дружним. Як підсумок, пропоную провести «мозковий штурм»  на тему «Як  ти  хотів (хотіла)  би, щоб до тебе ставились однокласники?» пропоную всім вносити свої пропозиції, які буду записувати на дошці короткими фразами.  (Припинити «мозковий штурм», коли всі пропозиції вичерпані.)  Всі разом читаємо запис на дошці.

 















ВИХОВНА ГОДИНА
«ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ»
МЕТА: знайомлячи учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України,  щоб ніколи не повторилися репресії, голодомори, нехтування правами людини; виховувати патріотів своєї держави.
ОБЛАДНАННЯ: хлібина, кетяг калини, свіжі квіти, свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору,мультимедійна дошка.
ХІД ЗАНЯТТЯ.

Учень
Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Вчитель
— «Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — ста­рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
Сталося це літа Божого 1932-го
Сталося це літа Божого,
Яке запам'ятається кожному
Навічно, важко, гірко.
Сталося це літа Божого 1933-го.
Пекельні цифри і слова
У серце б'ють неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік тридцять другий...
Голод... Голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Сім мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоб вписати їх в історію Пам'яті.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 80 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.
Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не да­вали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.
Учень:
Остання хлібина
Це остання хлібина, остання!
Очі горем налиті вщент,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання!
Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,
Пильно дивиться дітвора.
Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку,
Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить.
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою — клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів.


Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть переда­вати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.
То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.
Учениця
«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».
Учень: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».
Учитель. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.
Учень
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в Голодній ріці!
Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,
Тож підрости хоч би трохи бодай:
Світу не бачив ще білого, Бозю,
Я пташенятко, прибите в дорозі,
Хоч би одненьку пір'їночку дай:
Тато і мамо — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,
...Бозю, що там у тебе в руці?..
Учитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світ­лою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.
(Запалюється свічка.)
Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жерт­вував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.
 (Хвилина мовчання)
Презентація «Голодомор 1932-1933 років»
Учитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.